Взяли участь учні 5 – 6 класів. За умовами конкурсу потрібно було написати казку про книжку або підручник. І бібліотекарі були приємно вражені, що більшість дітей у висновку свого твору написали про охайне поводження з книжкою та її збереження. Це і є результат спільної роботи бібліотекарів та вчителів. Але були роботи й філософського напрямку. В.Сухомлинський вважав створення казок «важливим засобом розумового розвитку».

Пригоди Елізабет

Було на світі одне цікаве місто. Воно називалось “Книжчари”, бо мешкали в ньому лише книги. Тут знаходилися й книги-матусі, й книги-татусі. Навіть дітки в ньому були. У нових, яскрав палітурках вони аж сяяли. Та сьогодні я розкажу про одну книгу. Її звали Елізабет, бо в її історії розповідалося про дівчинку з таким ім’ям. Елізабет була підлітком. Їй було лише один рік, ( а в книжковому світі це, приблизно як у нас 20 років), була книга молода й весела, дуже любила пригоди.

Одного разу Елізабет так захопилась їздою на новенькому мобілі, що й незчулася, як заблукала. Потрапила вона у великий світ інших книжок з казками. Сама доля призначила книзі таке знайомство. Адже тут мешкали книги дуже мудрі, і вони навчили Елізабет своєї мудрості. Повернулася вона дуже щаслива, бо була рада такому знайомству. Незабаром книга перетворилась із скромної дівчинки на активну дорослу книгу. Брала участь у всіх заходах містечка та стала головою міста. Вона багато працювала і зрозуміла, що таку славу можна досягнути лише завдяки великій праці. Елізабет була щаслива.

Тож берімо приклад з неї: із непосидючої, цікавої книжечки, яка, нарешті, після багатьох зусиль досягла перемоги!

Вихор Марія, 5-А клас

Подорож книжки

Жив був собі хлопчик Вітя. В нього було багато книжок, але він поводився з ними неохайно, клякси ставив, рвав сторінки й палітурки, шматував їх. І одній книжечці це набридло, й вона вирішила рано чи пізно його провчити, і книжка втекла від нього. Аж ось настало 1 вересня, й всі діти пішли в школу й наш Вітя теж. Він попросив у мами грошей на букварик і пішов його купувати. Заходить він у магазин, підходить до продавця і хоче в нього купити буквар. І бачить книжечку, яка від нього втекла. А книжечка розказала продавцю, як Вітя з нею поводився. Продавець й каже Віті:

– Не надрукували друкарі для тебе букварика, іди до них може тоді й надрукують.

Прийшов Вітя у друкарню, і знов бачить книжечку свою. Розповіла книжечка друкарям, що хлопчик з нею зробив. Друкарі сказали йому, що не написав письменник тобі букваря. Йди до нього, може напише для тебе книжечку.

Прибіг Вітя до письменника й думає, що, мабуть, перший за книжечку добіг. Але він помилився, підручник його випередив. Заплакав Вітя й просить у своєї книжечки пробачення. Вона його пожаліла й пробачила. А письменник написав йому букварика. З того часу Вітя став дбайливо ставитися до книжок.

Славець Роман, 5-В

Катруся та її книжки

Жила була дівчинка. Було їй п’ять років. Звали цю дівчинку Катя. Кожного ранку мама її відводила у дитячий садок“ Калинка”. Там вона гралася із своїми ровесниками, їла і спала. Любила Катя бавитись з ляльками, а з книжками вона поводилась жорстоко. ровесниками, їла і спала. Любила Катя бавитись з ляльками, а з книжками вона поводилась жорстоко. То дівчинка їх рвала, то кидала об стіл. Одного разу, коли настав тихий час, Катя не могла заснути. Вона захотіла взяти книжку із полиці і подивитися малюнки. Але це було не так то легко. Тільки-но дівчинка взяла книгу в руки, вона вислизнула. Катя хотіла спробувати іще раз, але із цього нічого не вийшло. Дівчина дуже засмутилась і пішла до свого ліжечка.

Коли закінчився тихий час Катюша підійшла до виховательки і запитала:

Маріє Іванівно, а чому з моїх рук постійно вислизають книжечки? Я хотіла подивитися малюнки, а книжечка не відкривалась і вислизала з моєї руки.
Напевно, це через те, що ти погано поводилася з книгами.

Коли дівчинка прийшла додому, то вона забула про історію з книжкою. Катя так і далі поводилася.

Минув один рік. Катюша буде іти в перший клас. Їй дуже хочеться бути школяркою. І ось цей день настав! Перше вересня! Всі діти ідуть до школи з новими портфелями, зошитами, підручниками.

Перший урок пройшов для дітей дуже швидко. Першокласники познайомилися зі своєю вчителькою. Її звали Ольга Андріївна. Вона була висока, струнка, гарно вдягнена людина. Мала довге темне волосся і задумливі розумні очі. Дітям вона дуже сподобалась, адже дуже цікаво розповідала.

Наступного дня Катюша прийшла до школи зі своїми друзями. Почався урок. На уроці Катю запитали:

Скажи, Катюшо, чи сподобалось тобі оповідання, яке ти прочитала?
Я не читала, – тихо сказала дівчина.
Чому? – запитала вчителька.
Просто підручник не дав мені прочитати.
Як так? – здивувалась Ольга Андріївна.
Я відкрила книжку і там були одні чисті листки, – відповіла Катя.
Давай перевіримо! Дай-но підручник, – сказала вчителька.

Катюша дала свою книжку вчительці. Ольга Андріївна відкрила її і не побачила нічого дивного. Все була написано.

Ну, доведеться ставити тобі двійку.

Дівчина поблідніла і сіла.

З цього дня підручники та інші книжки не давали ій спокою. Вночі вони їй постійно снилися. Завжди вони в неї вислизали з рук.

Однієї ночі Каті наснився сон. У цьому сні побачила вона, що кидає книжки об стіл. Коли прокинулася, то згадала, як вона поводилась з книгами. Їй стало дуже соромно.

У школі дівчинка пішла до бібліотеки. Там вона взяла збірку віршів. Катюша подумала про ці прекрасні твори і попросила вибачення у книг. Раптом Катя почула: